Самe так жив один з найавторитетніших служителів футбольної Феміди Київщини Анатолій Білецький.

Одна любов і два захоплення

Він, корінний киянин, був безмежно закоханим у рідне місто. Навіть уявити не міг, аби жити деінде — хоча вже зрілою людиною, завдяки спортивним мандрівкам, об’їздив одну шосту земної суші і побачив усю земну красу. До Києва він повертався на крилах радості — завжди та незмінно. Тут Анатолій Білецький більш як півстоліття працював на одному і тому ж таки підприємстві. І саме сюди, до Києва, привіз із чергової турнірної поїздки дружину-красуню Валю, з якою прожив усе життя.

Однолюб Білецький, однак, мав два захоплення — футбол і хокей. Зима минала під знаком шайби, а літо — зі шкіряним м’ячем. Ігровий період органічно змінився арбітражним, і в обох іпостасях, футбольній та хокейній, киянин Білецький досяг особливих висот, активно працюючи на матчах як асистент арбітра у Києві та далеко за його межами.

Статус не впливав на якість ніколи

Він працював лінійним арбітром на вищолігових зустрічах союзного масштабу і з особливим задоволенням оповідав про найперші кроки у великому футболі легендарного Блохіна. Жодного разу київський служитель футбольної Феміди не мав поганої оцінки від фахівців! Це стосується й багаточисельних хокейних матчів. Але статус турнірних баталій ніколи не позначався на якості роботи арбітра Білецького. Він був об’єктивним і кваліфікованим як у змаганнях професіоналів, так і на рівні аматорів області. Більше того, саме в офіційних турнірах юнаків і дітей, де Білецький був задіяний багато років, ледь не до 75-річного віку, Анатолій Володимирович відзначався не лише фаховою вправністю, а й педагогічним тактом. Не дивно, що його не раз і не двічі проголошували найкращим арбітром року на Київщині.

Маю честь!

Його називали Совістю Київщини футбольної недарма. Довгий життєвий шлях і величезний досвід давали Анатолію Володимировичу змогу пізнавати суть людини, як самого себе. Він майже ніколи не помилявся з оцінкою людських якостей колег. Якщо любив когось — то назавжди. Якщо помічав щось недобре — не соромився відійти геть. Не боявся навіть титулованим крохоборам сказати правду у вічі. Дуже не любив тих, хто шукав обов’язкової вигоди в усьому. Нечесних. Зажерливих. Дрібязкових. Тих, хто міг підвести з розрахунку…

Складний характер, але справедливий. Саме він допоміг Анатолію Володимировичу в останньому десятиріччі, коли на нього обрушилися біди з особливою безжальністю. Допомагали  морально друзі й учні, телефонуючи та відвідуючи його. Підставило плече Київське об’єднання асоціацій футболу… І завжди була поруч найвірніша та найтурботливіша Людина — кохана Валя, що стала для нього всім у цей складний період…

Анатолій Володимирович Білецький (23 вересня 1938 року — 9 травня 2022 року). Сьогодні виповнилося сорок днів, як наш Учитель і Друг відійшов у Вічність.

Чверть століття тому була створена Київська обласна федерація футболу.

Головний управлінський орган у народній грі столичного регіону функціонував завжди, але мав різні назви та функції. Починаючи з 60-х років минулого століття, ним була Федерація футболу Київської області. 13 березня 1989 року всі права та обов’язки перебрав на себе Київський обласний футбольний клуб. А в січні 1997-го збори повноважних представників офіційно закрили його, передавши майно та всі права з розвитку футболу Київській обласній федерації футболу.

Історична подія відбулася в суботу, 11 січня 1997 року. Повноважні представники (порядок представництва на Установчій конференції КОФФ виробило та затвердило Правління Київського обласного футбольного клубу заздалегідь – ще 18 листопада 1996 року) одностайно схвалили рішення про закриття КОФК  і створення Київської обласної федерації футболу. Безпосередніми учасниками голосування були працівники Адміністрації та керівники Постійних комітетів Клубу – Микола Кирсанов, Вадим Шевченко, Ігор Качар, Олександр Тютюн, Євген Лемешко, Олександр Гулевський, Вячеслав Мотилевський, Олександр Щанов, Ігор Ковалевич, Олексій Пилипенко, Анатолій Білецький, Дмитро Городецький, Микола Дробот, Валерій Валерко та Віктор Мельник, а також делегати спортивних товариств  «Україна», «Динамо», «Гарт» і «Колос» і 35 делегатів од обласних територій – зокрема Віктор Удалов з Ірпеня, Михайло Дубровський з Броварів, Едуард Михайлюк із Фастова, Віталій Мариненко з Бородянки, Олександр Мельничук з Борисполя, Віктор Варениця з Бориспільщини, Ігор Симоненко з Миронівки, Анатолій Даниленко з Богуслава, Валентин Нижник з Вишгорода, Віктор Мозговий з Обухова, Анатолій Даниленко з Карапишів, Петро Світлий з Фастівського району, Віктор Горбач з Республіканського вищого училища фізкультури…

Уповноважені делегати створили Ліквідаційну комісію Київського обласного футбольного клубу на чолі з Дмитром Городецьким і визначили відповідальними за реєстрацію Київської обласної федерації футболу в органах юстиції Миколу Кирсанова, Вадима Шевченка та Євдокію Плотник, бухгалтера. А перший склад Виконавчого комітету КОФФ, обраний 11 січня 1997 року на Установчій конференції, мав такий вигляд: Микола Кирсанов – Голова, Віктор Мельник, Олександр Тютюн – заступники Голови, Вадим Шевченко – Відповідальний секретар, Валерій Валерко, Дмитро Городецький, Олександр Гулевський, Ігор Качар, Ігор Ковалевич, Юрій Корбут, Вячеслав Мотилевський, Олексій Пилипенко, Олександр Шуляченко, Олександр Щанов.

22 січня 1997 року Управління юстиції Київської області своїм рішенням за № 72 зареєструвало Фізкультурно-спортивну громадську організацію «Київська обласна федерація футболу» як юридичну особу колективної форми власності, а ще за два дні її було внесено до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України з місцем знаходження за адресою: м. Київ, Старокиївський район, вул. Пушкінська, 8Б. Засновниками КОФФ були визначені Микола Кирсанов, Віктор Мельник, Олександр Тютюн, Вадим Шевченко, Ігор Качар, Олександр Щанов, Дмитро Городецький, Микола Дробот, Олександр Гулевський та Євген Лемешко, але до реєстраційного посвідчення записали тільки трьох – Кирсанова, Шевченка та Євдокію Плотник.

Так почалася славна історія обласного футбольного об’єднання. Далі були вихід «Колоса» в єврокубки, виступи двох провідних професійних колективів – з Борисполя та Ковалівки – у головному дивізіоні Чемпіонату країни, широке представництво в офіційних збірних України, медалі міжнародного та національного ґатунків, успіхи наших аматорів – європейський та всеукраїнський подіум, нові стадіони…