Позначка: Ігор Качар

Київське об’єднання асоціацій футболу заснувало новий приз — імені Ігоря Качара.

Спеціальна відзнака вручатиметься за підсумками турнірного року найкращому арбітрові Київщини футбольної. Основною цікавинкою стане те, що переможця визначатимуть клуби-учасники обласного чемпіонату. Найперший володар іменного призу «Золотий свисток», освяченого безсмертним іменем багаторічного керівника арбітражного корпусу й авторитетного наставника молоді, стане відомий у червні 2025 року.

Ігор Олексійович Качар народився в Харкові, до народної гри долучився в українській столиці, грав напівоборонцем у білоцерківському «Спартаку», з 1968 по 1981 рік проводив основні матчі союзного чемпіонату, чверть століття керував профільним комітетом на Київщині. Відійшов за межу в серпні 2022 року на дев’яносто першому році життя.

Сьогодні нашому незабутньому Учителеві та старшому товаришу виповнилося би дев’яносто два роки.

Ігор Качар долучився до народної гри в українській столиці, але повноцінний дебют юнака на дорослому рівні відбувся в Білій Церкві — упродовж двох років технічний напівоборонець з десяткою на спині виступав за тамтешній «Спартак». І хоча найвищих своїх звершень, уже в арбітражному ремеслі, він досяг як представник Києва, однак особливу частину життєвої біографії Качар присвятив Київщині, близько сорока років опікуючись організацією та практикою футбольної Феміди в столичному регіоні.

Ігор Олексійович півтора десятка літ проводив матчі союзної вищої ліги і чверть століття керував арбітражним комітетом у Київській обласній федерації футболу, був багаторічним членом Виконкому КОФФ, виховав сотні молодих арбітрів і просто хороших людей. У нашій пам’яті Учитель залишився справедливим, обов’язковим, чесним і порядним.

Пам’ятаємо, Друже. Спи спокійно.

Віддати останню шану Ігореві Качару можна буде завтра.

Траурна церемонія прощання з авторитетним діячем Київщини футбольної відбудеться у вівторок, 30 серпня у ритуальній залі Байкового цвинтаря. Початок о 14:00.

Ігор Олексійович Качар, арбітр і наставник арбітражної молоді та багаторічний член Виконкому КОФФ помер у неділю, 28 серпня на дев’яносто першому році життя.

Сьогодні відійшов за межу видатний український арбітр і наставник Ігор Олексійович Качар.

О 7:10 ранку зупинилося серце людини, яка все життя  присвятила народній грі. Футболіст, арбітр, спостерігач арбітражу, наставник юні футбольної, багаторічний член Виконкому Київської обласної федерації футболу і керівник арбітражного корпусу з чвертьвіковим стажем… Ігор Олексійович не дожив одного місяця до свого 91-го дня народження…

Він був зразком для всіх, хто сприймав футбол як своє життя. Чесний, справедливий, обов’язковий, з тієї рідкісної породи людей, яких називали правофланговими не з огляду на зріст, а на спосіб і ціль їхнього життя.

Земля пухом Вам, Учителю! Царство Небесне!

Легендарного діяча Київщини футбольної госпіталізовано: його готують до хірургічного втручання.

Ігор Олексійович Качар, багаторічний член Виконкому Київської обласної федерації футболу та незмінний очільник Комітету арбітрів упродовж чверті століття, буде прооперований в одній з київських лікарень. Операція складна та багатовартісна. Наш Учитель і старший товариш розраховує на допомогу колег, учнів, усієї футбольної громади столичного регіону.

Просимо адресувати грошові перекази на розрахунковий рахунок Ощадбанку 5274-1000-0259-5748, Качар Ігор Олексійович.

Чверть століття тому була створена Київська обласна федерація футболу.

Головний управлінський орган у народній грі столичного регіону функціонував завжди, але мав різні назви та функції. Починаючи з 60-х років минулого століття, ним була Федерація футболу Київської області. 13 березня 1989 року всі права та обов’язки перебрав на себе Київський обласний футбольний клуб. А в січні 1997-го збори повноважних представників офіційно закрили його, передавши майно та всі права з розвитку футболу Київській обласній федерації футболу.

Історична подія відбулася в суботу, 11 січня 1997 року. Повноважні представники (порядок представництва на Установчій конференції КОФФ виробило та затвердило Правління Київського обласного футбольного клубу заздалегідь – ще 18 листопада 1996 року) одностайно схвалили рішення про закриття КОФК  і створення Київської обласної федерації футболу. Безпосередніми учасниками голосування були працівники Адміністрації та керівники Постійних комітетів Клубу – Микола Кирсанов, Вадим Шевченко, Ігор Качар, Олександр Тютюн, Євген Лемешко, Олександр Гулевський, Вячеслав Мотилевський, Олександр Щанов, Ігор Ковалевич, Олексій Пилипенко, Анатолій Білецький, Дмитро Городецький, Микола Дробот, Валерій Валерко та Віктор Мельник, а також делегати спортивних товариств  «Україна», «Динамо», «Гарт» і «Колос» і 35 делегатів од обласних територій – зокрема Віктор Удалов з Ірпеня, Михайло Дубровський з Броварів, Едуард Михайлюк із Фастова, Віталій Мариненко з Бородянки, Олександр Мельничук з Борисполя, Віктор Варениця з Бориспільщини, Ігор Симоненко з Миронівки, Анатолій Даниленко з Богуслава, Валентин Нижник з Вишгорода, Віктор Мозговий з Обухова, Анатолій Даниленко з Карапишів, Петро Світлий з Фастівського району, Віктор Горбач з Республіканського вищого училища фізкультури…

Уповноважені делегати створили Ліквідаційну комісію Київського обласного футбольного клубу на чолі з Дмитром Городецьким і визначили відповідальними за реєстрацію Київської обласної федерації футболу в органах юстиції Миколу Кирсанова, Вадима Шевченка та Євдокію Плотник, бухгалтера. А перший склад Виконавчого комітету КОФФ, обраний 11 січня 1997 року на Установчій конференції, мав такий вигляд: Микола Кирсанов – Голова, Віктор Мельник, Олександр Тютюн – заступники Голови, Вадим Шевченко – Відповідальний секретар, Валерій Валерко, Дмитро Городецький, Олександр Гулевський, Ігор Качар, Ігор Ковалевич, Юрій Корбут, Вячеслав Мотилевський, Олексій Пилипенко, Олександр Шуляченко, Олександр Щанов.

22 січня 1997 року Управління юстиції Київської області своїм рішенням за № 72 зареєструвало Фізкультурно-спортивну громадську організацію «Київська обласна федерація футболу» як юридичну особу колективної форми власності, а ще за два дні її було внесено до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України з місцем знаходження за адресою: м. Київ, Старокиївський район, вул. Пушкінська, 8Б. Засновниками КОФФ були визначені Микола Кирсанов, Віктор Мельник, Олександр Тютюн, Вадим Шевченко, Ігор Качар, Олександр Щанов, Дмитро Городецький, Микола Дробот, Олександр Гулевський та Євген Лемешко, але до реєстраційного посвідчення записали тільки трьох – Кирсанова, Шевченка та Євдокію Плотник.

Так почалася славна історія обласного футбольного об’єднання. Далі були вихід «Колоса» в єврокубки, виступи двох провідних професійних колективів – з Борисполя та Ковалівки – у головному дивізіоні Чемпіонату країни, широке представництво в офіційних збірних України, медалі міжнародного та національного ґатунків, успіхи наших аматорів – європейський та всеукраїнський подіум, нові стадіони…

Делегація Київського об’єднання асоціацій футболу відвідала 90-річного Ігоря Олексійовича Качара.

Один з найавторитетніших український арбітрів усіх часів у вересні відсвяткував особливий ювілей у вузькому сімейному колі. А на днях у свого наставника та старшого товариша гостювали працівники КОАФ і активісти народної гри з Київщини. Перший заступник Голови КОАФ Валерій Валерко та керівник Комітету арбітрів Сергій Бойко передали Ігореві Олексійовичу найщиріші вітання та грошову премію від Андрія Засухи і вручили йому медаль УАФ «За заслуги». По-справжньому приязне спілкування було тривалим і душевним, а спогади — щирими та теплими.

Ювіляра також привітали телефоном Виконавчий директор КОАФ Євгеній Євсеєв і давній друг, заокеанський колега Володимир Грінберг.

Сьогодні дев’яностий День народження святкує легендарний Ігор Олексійович Качар. Здоров’я ювілярові!

Народжений літати

Ігор Олексійович КАЧАР (29.09.1931, Харків). Перший тренер — А.Д.Лерман. Команди: «Спартак» (Біла Церква), «Локомотив» (Київ), «Політехнік» (Київ), «Темп» (Київ). Арбітр всесоюзної категорії. Багаторічний член виконкому і голова Комітету арбітрів КОФФ.

Олексій Качар був авіатором одного з перших радянських призовів, але потрапив у жорстоку м`ясорубку лиховісних тридцятих років і безслідно пропав у застінках енкаведе — його синові так і не показали документів сфальсифікованої за чиїмсь підлим наклепом справи батька навіть через сім десятків літ. А малюк невдовзі зостався сиротою: спочатку з розпачу померла мати, а вже під час війни — бабуся, що доглядала Ігоря. На щастя, розшукала хлопця в одному з дитячих будинків рідна тітка і забрала до Києва. Там і захопив юнака футбол. Як з`ясувалося — на все життя…

Доля, судячи з усього, заповзялася бодай частково компенсувати йому кривди, заподіяні сирітським дитинством. Армійську строкову вправний футболіст Ігор Качар відбув у Білій Церкві, виступаючи в першості республіки за тамтешній «Спартак». Правда, під чужим прізвищем — як міліціонер Осауленко, бо заявити на турнір солдата строкової служби можна було лише за відомчу армійську команду. Зате жив юнак відносно вільно, без казарм і муштри, яка в ті часи була насправді безжальною. Демобілізувавшись, грав за київські аматорські колективи, опанував спеціальність інженера-механіка і все своє трудове життя — понад піввіку! — провів у конструкторському бюро славетного антоновського заводу. Сам за штурвал авіалайнера так і не сів, однак налітатися довелося досхочу: став арбітром і проводив футбольні матчі ледь не в усіх великих містах однієї шостої суходолу. Повітряні мандрівки щемно нагадували про трагічну долю батька і, можливо, саме тому біда обійшла його стороною. Хоча принаймні двічі, коли з ладу виходили двигун і шассі, політ міг обірватися трагічно й для Ігоря Качара…

До вищої союзної ліги 36-річний київський арбітр потрапив, образно кажучи, з другої спроби. 1967-го, коли його викликали на всесоюзні збори молодих служителів футбольної Феміди, довелося відмовитися від омріяного запрошення з особливої причини: дружина народила сина та доньку водночас, і домашні клопоти цілком зрозуміло відсунули кар`єру арбітра на другий план. Але вже наступного року Качар опинився в епіцентрі загальної уваги фахівців з іншої причини. Він так успішно склав іспити та тести, що майже одразу отримав призначення на календарний вищоліговий матч! Та ще й який: «Нефтчі» (Баку) — «Динамо» (Кіровобад) — перша в історії азербайджанська міжусобиця на найвищому союзному рівні!.. То було щось на кшталт історичного прикладу хрестоматійної перевірки на відповідність професії: новачка кинули в справжнісіньке пекло, а він і там не знітився, зробивши свою справу бездоганно.

Матчі чемпіонату СРСР Ігор Качар проводив до 1981 року включно і по праву вважався Майстром арбітражної справи. На початку того року, до речі, ювілейного для себе — п`ятдесятого, останній раз відпрацював у вищій лізі («Спартак» — «Арарат»), а 1985-го очолив суддівську колегію Київської обласної федерації футболу. Саме він упорядкував корпус арбітрів столичного регіону, і невдовзі наші перші повпреди, серед яких був і майбутній багаторічний очільник КОФФ Олександр Тютюн з Фастова, заявили про себе й на всесоюзній арені.

Качар став одним з найнадійніших помічників-однодумців фундатора федерації Миколи Кирсанова, разом з яким у часи бурхливої молодості об`їздив ледь не весь Радянський Союз у суддівській бригаді, яка вважалася однією з найавторитетніших. Це завдяки йому арбітри Київщини уже більше двох десятків років проводять вищолігові поєдинки національного чемпіонату: Тютюн і Вадим Шевченко, Віктор Денисюк, Ігор Ярковий, Сергій Бойко, Олександр Кревський, Андрій Баранівський, Сергій Шкільний, Андрій Звєрєв і багато інших. Чверть століття Ігор Олексійович Качар очолював суддівську колегію в Київській обласній федерації. А тепер уже учні його учнів пізнають ази арбітражу в Школі молодих арбітрів, освяченій його високим іменем.

Але й розмінявши дев`ятий десяток літ, авторитетний і насправді заслужений ветеран залишається в епіцентрі подій, інспектуючи матчі офіційного рангу та працюючи на громадських засадах у виконкомі Київської обласної федерації футболу. Його оптимізму та завзяттю можуть позаздрити й молоді колеги! А взірцем для загального наслідування служать об`єктивність, справедливість та принципова громадянська позиція Ігоря Качара, сина льотчика, що прийшов на Божий світ з високим покликанням літати в прямому та переносному розумінні цього вислову.

(З ІСТОРИЧНОГО ЦИКЛУ «ПЕРША СОТНЯ КИЇВЩИНИ ФУТБОЛЬНОЇ»)