Позначка: Пам’ять

Чорна звістка болісно відгукнулася в наших серцях.

На війні з російськими загарбниками загинув Серго Горнакашвілі. Героєві виповнилося 36 років у лютому. Він захищав Україну, яку щиро сприймав як другу батьківщину, прийнявши свій останній бій на Харківщині.

Горнакашвілі виступав як аматор у столичному регіоні близько двох десятків років. У Вищій обласній лізі Серго зіграв 53 календарні матчі й забив шість м’ячів, захищаючи спортивні кольори требухівського «Фаворита», «Сокола» з Михайлівки-Рубежівки та козинського «Кристала». Найвищим досягненням Горнакашвілі став яскравий тріумф у Кубку Київської області 2016 року — він узяв безпосередню участь у фінальному поєдинку проти «Джуніорса» на бориспільському стадіоні «Колос».

Пам’ять про Серго Горнакашвілі житиме в серцях футбольних побратимів вічно.

Легендарний футболіст і тренер відійшов у кращі світи ще в розквіті сил.

Віктор Юрченко — Легенда Київщини футбольної. Яскравий гравець бородянських команд «Машинобудівник», «Гарт» і «Система-Борекс» 70-90-х років минулого століття. Володар Кубка України серед колективів фізкультури, неодноразовий чемпіон і кубковий тріумфатор області. Захисник, який був стрільцем найважливіших влучень у літописі бородянського футболу. Тренер, який виховав сотні залюблених у народну гру хлопчаків, дитячих і юнацьких чемпіонів і призерів обласного масштабу, наставник аматорської команди, що сходила на подіум обласної Першої ліги.

Пам’ять про Віктора Юрченка житиме доти, доки житимуть його друзі та вихованці. Київське об’єднання асоціацій футболу встановило традиційний приз «Лицар народної гри», який вручається капітанові чемпіонської дружини столичного регіону.

Бородянщина футбольна з особливою теплотою згадує виняткового футболіста і тренера.

Вікторові Аркадійовичу Юрченку могло виповнитися шістдесят років минулої середи. На превеликий жаль, його немає з нами вже півтора року. Немає фізично, але він у пам’яті всіх, кому небайдужа народна гра і хто щиро симпатизував цій рідкісно порядній людині, богатиреві турнірних баталій, «залізному» капітанові, творчому наставникові. Бородянка вже вдруге провела представницький турнір пам’яті Віктора Юрченка, Київське об’єднання асоціацій футболу встановило спеціальний приз, освячений його іменем, і щороку нагороджує ним капітана чемпіонської дружини в області.

Віктор Юрченко — легендарний універсал бородянських команд «Машинобудівник» і «Гарт», один з тренерів «Системи-Борекс» і студентської збірної країни, володар Кубка України серед аматорів і неодноразовий чемпіон і володар Кубка Київщини. Честь його пам’яті, Царство Небесне…

Сьогодні багаторічному служителю футбольної Феміди, наставнику молоді і просто гарній людині могло виповнитися 85 років.

Анатолій Володимирович Білецький — один з найавторитетніших діячів Київщини футбольної на зламі двох століть. Він працював арбітром на футбольних матчах будь-якого рангу — від дитячо-юнацьких до союзних, і завжди виокремлювався не лише висококваліфікованим арбітражем, але й умінням органічно поєднувати в роботі спортивні та виховні аспекти. До речі, повною мірою це стосувалося й хокею, позаяк Білецький і в цьому ігровому виді досяг особливих фахових висот. А ще він був обов’язковим і приязним. Анатолія Володимировича любили як колегу, поважали як фахівця та наставника, справедливо називали Совістю Київщини футбольної…

Анатолій Білецький залишив цей світ 9 травня 2022 року. Пам’ять про нього житиме, доки житимуть його футбольні та хокейні побратими. Царство Небесне Тобі, Учителю та Друже, спи спокійно.

Сьогодні відомому служителю футбольної Феміди та багаторічному функціонеру могло виповнитися 75 років.

Віктор Засуха, відомий у спортивному світі як легкоатлет-стайєр з марафонським досвідом, особливої слави зажив у футболі. Він народився в історичному селі Митниця, уроки народної гри брав у знаменитого васильківського тренера Анатолія Афанасьєва, пробився до складу легендарного фастівського «Рефрижератора», звідки, з легкої руки незабутнього Миколи Балакіна-старшого, перебрався до загону футбольних арбітрів — ще за союзних часів.

А вже в новітній період Засуха працював асистентом арбітра на матчах історичного — найпершого Чемпіонату Незалежної України, набув кваліфікації арбітра національної категорії і пізніше, майже півтора десятка років, працював Першим заступником Голови та Виконавчим директором Київської обласної федерації футболу. Відзначався обов’язковістю, працелюбністю — своїми руками перетворив федераційний куточок на столичній вулиці Пушкінській на затишне обійстя для всіх, хто був залюблений у футбол…

Царство Небесне Тобі, Друже, вічна пам’ять.

День світлої пам’яті Віктора Аркадійовича Юрченка.

Сьогодні Легенді Київщини футбольної мало виповнитися 59 років — він відійшов у Вічність на початку квітня, коли Бородянку визволили від окупантів.

Футболіст

Його батько був яскравим гравцем у рідних Бабинцях — звідси й витоки Вітіної любові до народної гри. Ще не маючи й шістнадцяти років, він уже виступав у змаганнях особливого рангу — республіканського, захищаючи кольори популярного на той час пісківського «Рубіна». Грав там, де був найпотрібнішим, — ігровий універсалізм Юрченку прищепили змалку: він і захищався самовіддано, і в атаці діяв гостро. Сімнадцятирічним став обласним чемпіоном у складі бородянського «Машинобудівника» — вперше. Назагал у нього три чемпіонські титули, ще двічі Віктор допомагав одноклубникам з Бородянки вигравати Кубок області. Зоряний час «Машинобудівника», правдивого гранда Київщини футбольної, припав на сумнозвісний 1986 рік — атомна трагедія Чорнобиля тісно переплелася з історичним тріумфом футбольної Бородянки. Юрченко не просто став переможцем республіканського кубкового турніру — його справжнім героєм передусім. 22-річний захисник, покликаний руйнувати наступальні спроби суперника, забив особливі м’ячі в обох фінальних зустрічах… Спортивна доля взагалі любила його, футбольного лицаря без страху і докору. Віктор увійшов до літопису народної гри як автор переможного голу бородянців у турнірному матчі з юніорами «Динамо», ворота яких захищав уславлений Олександр Шовковський. А ще — як один з небагатьох оборонців, які відзначилися хет-триком у Першості України.

Тренер

Ази нового фаху він вивчав під опікою легендарного Віктора Жиліна. Хто мав бажання стати тренером — Учителя кращого годі й шукати. До жилінської чіткості та цілеспрямованості початкуючий фахівець додав особливу теплоту людських взаємин з вихованцями. Футбол віддячив Юрченкові за надійність і любов яскравими результатами. Сотні його безпосередніх учнів пішли в широкий світ народної гри насамперед порядними людьми. Обов’язковими, небайдужими, залюбленими у футбол. Юрченко виховав ентузіастів і чемпіонів, під його проводом зійшли на турнірні вершини переможці та призери «Шкіряного м’яча», чемпіонатів юнаків, учасники національних юнацьких перегонів, а головна команда району — муніципальна аматорська — фінішувала другою в обласній Першій лізі, що стало найвищим ігровим і турнірним досягненням бородянського футболу в новому тисячолітті. Віктор Аркадійович має цілковите право пишатися фаховими здобутками як член тренерського штабу професійної «Системи-Борекс», участю в офіційних змаганнях Всесвітньої Універсіади. І все-таки  найвагомішим результатом його фахової діяльності варто вважати щасливий факт: обидва сини Віктора Аркадійовича вибрали футбол як улюблену справу та життєвий фах.

Батько

Усі його помисли стосувалися родини. Разом з люблячою дружиною Наталією вони виростили і виховали синів Михайла та Дмитра. Первісток народився в той день, коли «Машинобудівник» у Запоріжжі переграв найпершого суперника на тріумфальному шляху до Кубка України. Тепер обидва його сини-соколи продовжують життєву справу батька — виховують юнь футбольну. Юрченки-молодші домоглися того, що пропустив з огляду на вік Юрченко-старший: вони відбулись як футболісти-професіонали. Зі своїми здобутками, зі своїми нагородами. А тепер іще — й зі своїми учнями. Сьогодні, у цей особливий день, вони згадуватимуть щасливі родинні миттєвості, знаючи, що з Вічності за ними спостерігатиме найдорожча людина. Батько. Чемпіон. Учитель і наставник. Наша немеркнуча Легенда…

Самe так жив один з найавторитетніших служителів футбольної Феміди Київщини Анатолій Білецький.

Одна любов і два захоплення

Він, корінний киянин, був безмежно закоханим у рідне місто. Навіть уявити не міг, аби жити деінде — хоча вже зрілою людиною, завдяки спортивним мандрівкам, об’їздив одну шосту земної суші і побачив усю земну красу. До Києва він повертався на крилах радості — завжди та незмінно. Тут Анатолій Білецький більш як півстоліття працював на одному і тому ж таки підприємстві. І саме сюди, до Києва, привіз із чергової турнірної поїздки дружину-красуню Валю, з якою прожив усе життя.

Однолюб Білецький, однак, мав два захоплення — футбол і хокей. Зима минала під знаком шайби, а літо — зі шкіряним м’ячем. Ігровий період органічно змінився арбітражним, і в обох іпостасях, футбольній та хокейній, киянин Білецький досяг особливих висот, активно працюючи на матчах як асистент арбітра у Києві та далеко за його межами.

Статус не впливав на якість ніколи

Він працював лінійним арбітром на вищолігових зустрічах союзного масштабу і з особливим задоволенням оповідав про найперші кроки у великому футболі легендарного Блохіна. Жодного разу київський служитель футбольної Феміди не мав поганої оцінки від фахівців! Це стосується й багаточисельних хокейних матчів. Але статус турнірних баталій ніколи не позначався на якості роботи арбітра Білецького. Він був об’єктивним і кваліфікованим як у змаганнях професіоналів, так і на рівні аматорів області. Більше того, саме в офіційних турнірах юнаків і дітей, де Білецький був задіяний багато років, ледь не до 75-річного віку, Анатолій Володимирович відзначався не лише фаховою вправністю, а й педагогічним тактом. Не дивно, що його не раз і не двічі проголошували найкращим арбітром року на Київщині.

Маю честь!

Його називали Совістю Київщини футбольної недарма. Довгий життєвий шлях і величезний досвід давали Анатолію Володимировичу змогу пізнавати суть людини, як самого себе. Він майже ніколи не помилявся з оцінкою людських якостей колег. Якщо любив когось — то назавжди. Якщо помічав щось недобре — не соромився відійти геть. Не боявся навіть титулованим крохоборам сказати правду у вічі. Дуже не любив тих, хто шукав обов’язкової вигоди в усьому. Нечесних. Зажерливих. Дрібязкових. Тих, хто міг підвести з розрахунку…

Складний характер, але справедливий. Саме він допоміг Анатолію Володимировичу в останньому десятиріччі, коли на нього обрушилися біди з особливою безжальністю. Допомагали  морально друзі й учні, телефонуючи та відвідуючи його. Підставило плече Київське об’єднання асоціацій футболу… І завжди була поруч найвірніша та найтурботливіша Людина — кохана Валя, що стала для нього всім у цей складний період…

Анатолій Володимирович Білецький (23 вересня 1938 року — 9 травня 2022 року). Сьогодні виповнилося сорок днів, як наш Учитель і Друг відійшов у Вічність.