Самe так жив один з найавторитетніших служителів футбольної Феміди Київщини Анатолій Білецький.

Одна любов і два захоплення

Він, корінний киянин, був безмежно закоханим у рідне місто. Навіть уявити не міг, аби жити деінде — хоча вже зрілою людиною, завдяки спортивним мандрівкам, об’їздив одну шосту земної суші і побачив усю земну красу. До Києва він повертався на крилах радості — завжди та незмінно. Тут Анатолій Білецький більш як півстоліття працював на одному і тому ж таки підприємстві. І саме сюди, до Києва, привіз із чергової турнірної поїздки дружину-красуню Валю, з якою прожив усе життя.

Однолюб Білецький, однак, мав два захоплення — футбол і хокей. Зима минала під знаком шайби, а літо — зі шкіряним м’ячем. Ігровий період органічно змінився арбітражним, і в обох іпостасях, футбольній та хокейній, киянин Білецький досяг особливих висот, активно працюючи на матчах як асистент арбітра у Києві та далеко за його межами.

Статус не впливав на якість ніколи

Він працював лінійним арбітром на вищолігових зустрічах союзного масштабу і з особливим задоволенням оповідав про найперші кроки у великому футболі легендарного Блохіна. Жодного разу київський служитель футбольної Феміди не мав поганої оцінки від фахівців! Це стосується й багаточисельних хокейних матчів. Але статус турнірних баталій ніколи не позначався на якості роботи арбітра Білецького. Він був об’єктивним і кваліфікованим як у змаганнях професіоналів, так і на рівні аматорів області. Більше того, саме в офіційних турнірах юнаків і дітей, де Білецький був задіяний багато років, ледь не до 75-річного віку, Анатолій Володимирович відзначався не лише фаховою вправністю, а й педагогічним тактом. Не дивно, що його не раз і не двічі проголошували найкращим арбітром року на Київщині.

Маю честь!

Його називали Совістю Київщини футбольної недарма. Довгий життєвий шлях і величезний досвід давали Анатолію Володимировичу змогу пізнавати суть людини, як самого себе. Він майже ніколи не помилявся з оцінкою людських якостей колег. Якщо любив когось — то назавжди. Якщо помічав щось недобре — не соромився відійти геть. Не боявся навіть титулованим крохоборам сказати правду у вічі. Дуже не любив тих, хто шукав обов’язкової вигоди в усьому. Нечесних. Зажерливих. Дрібязкових. Тих, хто міг підвести з розрахунку…

Складний характер, але справедливий. Саме він допоміг Анатолію Володимировичу в останньому десятиріччі, коли на нього обрушилися біди з особливою безжальністю. Допомагали  морально друзі й учні, телефонуючи та відвідуючи його. Підставило плече Київське об’єднання асоціацій футболу… І завжди була поруч найвірніша та найтурботливіша Людина — кохана Валя, що стала для нього всім у цей складний період…

Анатолій Володимирович Білецький (23 вересня 1938 року — 9 травня 2022 року). Сьогодні виповнилося сорок днів, як наш Учитель і Друг відійшов у Вічність.