Позначка: День пам’яті

Сьогодні нашому незабутньому Учителеві та старшому товаришу виповнилося би дев’яносто два роки.

Ігор Качар долучився до народної гри в українській столиці, але повноцінний дебют юнака на дорослому рівні відбувся в Білій Церкві — упродовж двох років технічний напівоборонець з десяткою на спині виступав за тамтешній «Спартак». І хоча найвищих своїх звершень, уже в арбітражному ремеслі, він досяг як представник Києва, однак особливу частину життєвої біографії Качар присвятив Київщині, близько сорока років опікуючись організацією та практикою футбольної Феміди в столичному регіоні.

Ігор Олексійович півтора десятка літ проводив матчі союзної вищої ліги і чверть століття керував арбітражним комітетом у Київській обласній федерації футболу, був багаторічним членом Виконкому КОФФ, виховав сотні молодих арбітрів і просто хороших людей. У нашій пам’яті Учитель залишився справедливим, обов’язковим, чесним і порядним.

Пам’ятаємо, Друже. Спи спокійно.

Ці травневі дні повертають нас подумки до страшних подій Другої світової війни.

Мільйони жертв, переважно — серед мирного населення, зобов’язують нас уникати пафосних слів, коли йдеться про Другу світову війну. Ми віддаємо належне героїзму та самопожертві солдатів, офіцерів і всіх, хто наближав світлий день перемоги над фашизмом. Але це свято зі сльозами на очах.

Це День пам’яті та скорботи. Згадаймо всіх поіменно, схилімо голови перед їхнім Подвигом і зробімо все, аби воєнне лихоліття зосталося лише в історії.

Вічна пам’ять…