Ювілей Леоніда Лавриненка

Сьогодні виповнюється сімдесят п’ять років авторитетному діячеві Київщини футбольної.

Голкіпер

Юний пісківець увійшов до світу народної гри малюком — і залишився в ньому назавжди. Слухаючи радіорепортажі про матчі «Динамо», він, значною мірою — підсвідомо, виокремлював Олега Макарова. Так зародилася мрія. Тяга до футболу виявилася такою сильною, що хлопець ледь не щодня мандрував із Пісківки, що на межі Київської та Житомирської областей, до Києва і назад аж по сім-вісім годин — таким довгим був залізничний шлях до появи рятівних електричок. Ні втома, ні заборони батьків, ні шкільні проблеми не відбили його бажання вчитися футболу. Там, у київському «Темпі», під творчим наглядом іменитих наставників Спіріна та Сенгетовського й відбувалося становлення перспективного стража воріт. Юнак зарекомендував себе на столичному рівні, дочекався запрошення з провінційних клубів, що на той час уже було неабияким фаховим визнанням,  устиг пограти в лігових командах Дніпропетровської та Донецької областей упродовж кількох сезонів — і зазнав особливо складної травми, що поставила хрест на його багатообіцяльній кар’єрі…

Організатор і тренер

Він повернувся до рідної Пісківки 23-річним екс-футболістом, але руки не опустив у безнадії. Того ж таки 1970 року Лавриненко створив у селищі, при місцевому склозаводі, команду «Рубін» — і повів її на штурм турнірних вершин. Мрію не затьмарили ні фізичний, ні душевний біль — футбол жив у серці. «Рубін», опираючись на знання та оптимізм молодого тренера, доволі швидко вибився в лідери районного масштабу, а впродовж чотирьох особливих років — з 1976 по 1979-й — саме пісківська команда була маяковою в області, завоювавши за цей період аж чотири комплекти чемпіонатних нагород. А 1979 року 32-річний Леонід Лавриненко — найпершим у багатому на звершення літописі бородянського футболу»! — вивів улюблений «Рубін» у чемпіони Київщини. До речі, чотирма роками раніше Пісківка отримала дивовижний як на ті часи стадіон — основна заслуга в його появі належала, звичайно, зовсім молодому ентузіасту народної гри.

Майстер газонних справ

Доля знову змусила Леоніда Васильовича кардинально змінити рід занять на зламі двох епох. Турнірні здобутки примножують славу, але забирають навзамін здоров’я. Він облишив організацію гри і став інженером футбольних полів. Особистий досвід 1975 року, коли в Пісківці з’явився свій стадіон, дався взнаки. Наступні два десятки років обернулися появою сучасних арен у Бородянці, Боярці, Ворзелі, Моршині, на Харківщині… Близько півтора десятків стадіонів створив і збудував Леонід Лавриненко, і кожний з них відзначався винятковою якістю ігрового газону — це своєрідна іменна печатка неперевершеного майстра газонних справ. І не дивно, що його внесок у футбол України — як організатора, тренера, будівничого — воістину безсмертний… З ювілеєм Вас, Учителю та Майстре, многая літа!