Патріарх Київщини футбольної
Сьогодні дев’яностий День народження святкує легендарний Ігор Олексійович Качар. Здоров’я ювілярові!
Народжений літати
Ігор Олексійович КАЧАР (29.09.1931, Харків). Перший тренер — А.Д.Лерман. Команди: «Спартак» (Біла Церква), «Локомотив» (Київ), «Політехнік» (Київ), «Темп» (Київ). Арбітр всесоюзної категорії. Багаторічний член виконкому і голова Комітету арбітрів КОФФ.
Олексій Качар був авіатором одного з перших радянських призовів, але потрапив у жорстоку м`ясорубку лиховісних тридцятих років і безслідно пропав у застінках енкаведе — його синові так і не показали документів сфальсифікованої за чиїмсь підлим наклепом справи батька навіть через сім десятків літ. А малюк невдовзі зостався сиротою: спочатку з розпачу померла мати, а вже під час війни — бабуся, що доглядала Ігоря. На щастя, розшукала хлопця в одному з дитячих будинків рідна тітка і забрала до Києва. Там і захопив юнака футбол. Як з`ясувалося — на все життя…
Доля, судячи з усього, заповзялася бодай частково компенсувати йому кривди, заподіяні сирітським дитинством. Армійську строкову вправний футболіст Ігор Качар відбув у Білій Церкві, виступаючи в першості республіки за тамтешній «Спартак». Правда, під чужим прізвищем — як міліціонер Осауленко, бо заявити на турнір солдата строкової служби можна було лише за відомчу армійську команду. Зате жив юнак відносно вільно, без казарм і муштри, яка в ті часи була насправді безжальною. Демобілізувавшись, грав за київські аматорські колективи, опанував спеціальність інженера-механіка і все своє трудове життя — понад піввіку! — провів у конструкторському бюро славетного антоновського заводу. Сам за штурвал авіалайнера так і не сів, однак налітатися довелося досхочу: став арбітром і проводив футбольні матчі ледь не в усіх великих містах однієї шостої суходолу. Повітряні мандрівки щемно нагадували про трагічну долю батька і, можливо, саме тому біда обійшла його стороною. Хоча принаймні двічі, коли з ладу виходили двигун і шассі, політ міг обірватися трагічно й для Ігоря Качара…
До вищої союзної ліги 36-річний київський арбітр потрапив, образно кажучи, з другої спроби. 1967-го, коли його викликали на всесоюзні збори молодих служителів футбольної Феміди, довелося відмовитися від омріяного запрошення з особливої причини: дружина народила сина та доньку водночас, і домашні клопоти цілком зрозуміло відсунули кар`єру арбітра на другий план. Але вже наступного року Качар опинився в епіцентрі загальної уваги фахівців з іншої причини. Він так успішно склав іспити та тести, що майже одразу отримав призначення на календарний вищоліговий матч! Та ще й який: «Нефтчі» (Баку) — «Динамо» (Кіровобад) — перша в історії азербайджанська міжусобиця на найвищому союзному рівні!.. То було щось на кшталт історичного прикладу хрестоматійної перевірки на відповідність професії: новачка кинули в справжнісіньке пекло, а він і там не знітився, зробивши свою справу бездоганно.
Матчі чемпіонату СРСР Ігор Качар проводив до 1981 року включно і по праву вважався Майстром арбітражної справи. На початку того року, до речі, ювілейного для себе — п`ятдесятого, останній раз відпрацював у вищій лізі («Спартак» — «Арарат»), а 1985-го очолив суддівську колегію Київської обласної федерації футболу. Саме він упорядкував корпус арбітрів столичного регіону, і невдовзі наші перші повпреди, серед яких був і майбутній багаторічний очільник КОФФ Олександр Тютюн з Фастова, заявили про себе й на всесоюзній арені.
Качар став одним з найнадійніших помічників-однодумців фундатора федерації Миколи Кирсанова, разом з яким у часи бурхливої молодості об`їздив ледь не весь Радянський Союз у суддівській бригаді, яка вважалася однією з найавторитетніших. Це завдяки йому арбітри Київщини уже більше двох десятків років проводять вищолігові поєдинки національного чемпіонату: Тютюн і Вадим Шевченко, Віктор Денисюк, Ігор Ярковий, Сергій Бойко, Олександр Кревський, Андрій Баранівський, Сергій Шкільний, Андрій Звєрєв і багато інших. Чверть століття Ігор Олексійович Качар очолював суддівську колегію в Київській обласній федерації. А тепер уже учні його учнів пізнають ази арбітражу в Школі молодих арбітрів, освяченій його високим іменем.
Але й розмінявши дев`ятий десяток літ, авторитетний і насправді заслужений ветеран залишається в епіцентрі подій, інспектуючи матчі офіційного рангу та працюючи на громадських засадах у виконкомі Київської обласної федерації футболу. Його оптимізму та завзяттю можуть позаздрити й молоді колеги! А взірцем для загального наслідування служать об`єктивність, справедливість та принципова громадянська позиція Ігоря Качара, сина льотчика, що прийшов на Божий світ з високим покликанням літати в прямому та переносному розумінні цього вислову.
(З ІСТОРИЧНОГО ЦИКЛУ «ПЕРША СОТНЯ КИЇВЩИНИ ФУТБОЛЬНОЇ»)
